Наталю, розкажіть, будь ласка, які саме Ваші очікування справдилися щодо проведення тренінгу? Що для вас стало новим, несподіваним, незвичним на тренінгу? Які перші два конкретні кроки ви зробите після завершення тренінгу для імплементації отриманих знань?

- Особисто для мене, впродовж навчання, є важливий досвід та власне бачення інших людей, практичні навички фахівців, які працюють з дітьми ООП. Тема інклюзії — поняття для багатьох залишається незрозумілим, тому і цікаво сприймання та шляхи вирішення, які знаходить кожен для себе у розв’язанні життєвих ситуацій. Записуючись на тренінг, важливим критерієм було поєднання двох понять інклюзивна та спеціальна освіта. Досвід тренерів спеціальної освіти є неоцінений, вони показали, як проходили цей шлях. Розумію, що в умовах загальноосвітньої школи деякі підходи в навчальному процесі зробити важко, але якісь елементи застосовувати варто. Багато часу відвели темі модифікації навчального матеріалу, наразі з цим складно в закладах освіти, вчителі не хочуть цим займатися та чекають, що хтось повинен за них це зробити. Але найголовніше, що я побачила командну роботу!!! Для себе — розумію, що можливе усе, якщо є бажання працювати в цій сфері. Перший крок — це вчитися взаємодіяти в команді (педагоги, батьки, фахівці), чути один одного. Розумію, що це займе певний час. Можливо, потрібні проводити відповідні спільні тренінги для батьків та педагогів, які б вчили співпрацювати. Другий крок — це працювати над розробкою модифікованих програм (саме середньої школи — пропонувати МО кожної кафедри долучитися до розробки) та відповідно завдань з навчального предмета, розробкою індивідуальної траєкторії дитини з ООП (на практиці).

- Як Ви думаєте, що буде далі з інклюзивною освітою? Що потрібно зробити сьогодні на усіх рівнях (державному, місцевому, особистому) для розвитку інклюзивної освіти?

- Поняття інклюзивності дуже доречно для нашого суспільства. Хочемо ми чи не хочемо, але війна внесла свої корективи щодо розвитку інклюзії українців. Більшість людей, які залишаються на території нашої держави потребують особливих умов існування, спілкування та співпраці з іншими. Це дотримання універсального дизайну в будівлях, які будуть будувати. Облаштування закладів, що діють, транспорту необхідним обладнанням. В закладах освіти поступово введення спецкласів та спецгруп, які також необхідні для більшості наших людей. І обов’язково, підготовка відповідних фахівців. Зараз багато мені можуть сказати, що це повинно бути на рівні держави. Але, вважаю, що почати потрібно з себе. Завжди дотримуюся принципу: якщо бачиш, що можеш допомогти, хоч на 1%, то зроби ЦЕ!!! Не чекай вказівок зверху. Ми — практики, бачимо дітей з ООП та поступово вчимося з ними комунікувати, працювати. Своє бачення та потреби цих діток передаємо адміністрації закладу, ті, своєю чергою, місцевим органам і лише тоді відповідні пропозиції надаються державним органам влади. Не “показуха”, а реальний стан речей. Вважаю, що лише відкритий діалог зі всіма гілками влади спонукатиме до розвитку інклюзивної освіти.
- Сформулюйте коротке есе для колег інклюзивних класів для того, щоб їх підбадьорити та підтримати у майбутньому.

- Мій чоловік часто повторює одну фразу, яка йому подобається та відповідає його стану: “Фізичний біль робить нас сильнішими, а душевний — непереможним”. І лише з часом зрозуміла, що це значить особисто для мене. Пройшовши процес усвідомлення щодо психічної хвороби одного з членів своєї сім’ї, зрозуміла, що батьки, які мають діток з ООП, проходять той самий шлях: нерозуміння, несприйняття та усвідомлення. Кожна проблема, життєва ситуація, негаразди загартовують нас. Ми стаємо витривалішими. І дійсно стаємо непереможними, коли усвідомлюємо свою проблему та долаємо страх щодо розв’язання. Не бійтеся їх, розглядайте кожну ситуацію, як ще один крок до свого вдосконалення!

- Що ви можете розказати про інклюзивну освіту з власного досвіду (якщо хочете поділитися досвідом)? Яка допомога потрібна вчителю сьогодні для її ефективної реалізації?

- Мій досвід в інклюзивній освіті досить невеликий. Я працювала з дітьми, які мали різні освітні потреби. Наразі працюю з дитиною з аутизмом. Для мене це також шлях пізнання. Іноді опускаються руки, бо не розумію, як діяти далі. Постійно щось підчитую, шукаю інформацію або відео, щоб розуміти елементи спілкування з цією дитиною. Постійно в стані пошуку. Намагаюсь спілкуватися з практиками, які мають певний досвід в роботі з такими дітьми. Труднощі виникають в спілкуванні з педагогами, які викладають в хлопчика. Вони не завжди хочуть заглиблюватися в суть самої дитини, її поведінки. Мені часто приходиться працювати з учнем в індивідуальному порядку та наодинці, бо в класі уроки проходять у форматі “книжка-дошка”. А для хлопчика з аутизмом — це практично марно витрачений час. Основна проблема наших педагогів, особливо середньої школи, що не вміють взаємодіяти в команді. Чекають “готових рішень” для виконання. І найголовніше — небажання. Що з цим робити? Важко відповісти на це запитання. Я простий асистент вчителя, яка немає повноважень керівника. На мою думку, потрібно відбирати вчителів для роботи в інклюзивних класах. Цих людей стимулювати, з боку адміністрації, додатковим вихідним чи відпочинком на канікулах, зробити умови, які б заохочували людей до роботи. Оцінювати роботу потрібно дуже обґрунтовано, щоб людина розуміла та до чогось прагнула.

- З якими проблемами ви найчастіше зустрічаєтесь у своїй практиці?
1) Вчителі досі умовно поділяють дітей на дві категорії та хочуть, щоб категорія дітей, яка не підходить під критерії “нормальні” навчалися в спеціальних закладах, тому що вважають, що їм більше допоможуть, ніж у звичайній школі;
2) педагоги невпевнені у своїх силах та не розуміють, чого можуть навчити цих дітей;
3) більшість педагогів не вміють будувати методичну роботу з дітьми ООП та співпрацювати в команді;
4) важко спілкуватися з батьками, які не хочуть сприймати те, що їх дитина має особливості розвитку та потребує допомоги. Своїми діями вимагають від дитини “нормотиповості”, тому дратуються та звинувачують усіх, коли не отримують бажаного;
5) Я розумію, що діти різні та зі своїми потребами. Але зустрічаються діти з важкими порушеннями, яким ШКОЛА не може допомогти...Для таких батьків ми стаємо ВОРОГАМИ. Усі обговорення, пояснення фахівців на них не діють, бо це їх право. А школа, в цій ситуації, прав немає, на жаль.

Форма для питань