Мирослава Слюсаренко, член правління ВБО.
Про адаптацію і перевірку дозволеності.
Любомир у цьому році пішов у 1 клас. Школу ми підібрали ще кілька років тому. Але вона знаходиться у Гостомелі, була пошкоджена під час повномасштабного вторгнення. А вчителька, до якої ми йшли, і директорка були в окупації. Взагалі навчання там було під питанням. Але минулого року школу відновили. Правда тепер іде боротьба з місцевою владою, бо хочуть там побудувати багатоповерховий будинок. Тобто школа наче є, але до кінця ще не відвойована.
Любомир ходив на підготовку до школи, це дуже спростило його адаптацію. Він знав дітей, діти знали його. Хоч він і ходив, буквально, один раз в тиждень на 2 години, але звик до вчителя, розумів, що треба працювати. Звісно, це не наш прекрасний садочок з хорошим ремонтом, світлий, новенький, з яскравими фарбами на стінах. Це звичайна школа, старенькі малі приміщення. Вчителі як могли відновили її, але це все одно школа.
Але, все одно, не все було гладко. Ну й у дітей зараз вік такий, що їм досить складно пояснити, чому Любомиру можна відволікатись посеред уроку, а їм ні. До того ж досить складний розклад. Наприклад, в один день у нього може бути 5 уроків по 40 хвилин: навчання грамоти, математика, навчання грамоти, англійська мова, фізкультура. Між ними перерва по 10 хвилин. Перший урок він сидить прекрасно, другий - десь до половини. Далі він втомлюється, починає відволікатись. Звичайної руханки йому не достатньо. У нього є асистент вчителя. Я наголошувала на тому, щоб Любомир був у неї один, адже у нього 4 рівень підтримки. Я спочатку хвилювалась, що це досить молода дівчина, практично без досвіду роботи. Але вона прислухається до батьків, завжди відкрита до нових знань і орієнтується на потреби дитини. Так що, можливо, це навіть краще. Ще скоро мають початись корекційні заняття. І хочемо обговорити програму для Любомира, бо таку кількість уроків справді важко висидіти йому.
Бувають моменти, коли вчитель дає завдання всім дітям. Вони починають галасувати, так Любомир на них свариться, що його це відволікає. Але, коли я пропонувала вчительці, щоб вона давала йому якісь матеріали, за якими ми працюємо вдома, Любомир відмовився. Сказав, що буде робити все те, що роблять інші діти. Так що, довелось дати йому зошит з більшими клітинками, а все інше він робить, як всі.
Ще він дуже емпатійний, зчитує людей на раз-два. Часто перевіряє рівень дозволеності. Був випадок, коли мені подзвонили зі школи, сказали, що Любомир себе погано почуває, і його треба забрати. Йому, навіть, температуру міряли, бо він казав, що дуже болить голова. Коли я приїхала, побачила, що сидить дитина дивиться мультфільми, абсолютно задоволений життям, прогуляв фізкультуру. Я тоді сказала, що це він вас так перевіряє. І коли наступного разу він знову сказав, що погано себе почуває, йому відповіли щось типу: “Добре, у нас є спеціальний шприц, зараз ми тебе полікуємо”. Все, йому відразу ж стало добре.
Що стосується дружби, то це складне питання. Немає зараз в класі когось, хто б хотів з ним справді дружити. А він таки, що готовий дружити з кожним, хто проявить ініціативу, але сам першим не підійде. Думаю над тим, щоб провести якийсь відкритий урок для дітей і батьків, зробити якісь інформаційні листи. Вчителька до такого відкрита. У неї вже був досвід з дівчинкою із синдромом Дауна. Взагалі, дуже великий плюс, що немає якогось булінгу. Хоча у мене особисто і виник конфлікт з батьками, але батьки не налаштовували своїх дітей проти Любомира. Правда і дружити з ним не закликали, але точно не хотіли б щоб їхні діти його ображали.
Публікація підготовлена в рамках проєкту "“Різні можливості — рівні права. Тренінг для вчителів початкової школи НУШ з інклюзивною складовою”. Проєкт впроваджується за фінансової підтримки Zagoriy Foundation
Форма для питань