Дитина смикає за волосся. Що робити?
Відповідає на питання Наталія Вавілова, корекційний педагог Центру Раннього Розвитку
Поговоримо про проблему, коли дитина смикає дорослого за волосся або кусається. У чому причина і чи дійсно варто звертати на це увагу та що з цим робити?
Почнемо із самого початку. Усі немовлята в ранньому віці цікавляться обличчям дорослого.Вони доторкаються до обличчя, очей, волосся, рота, кофтинки, вух, сережок. Так дитина цікавиться мамою і розуміє, що їй потрібно доторкнутися до мами, щоб зрозуміти яка вона. В цей момент мама дає зворотній зв'язок і говорять: “Так, це мама. Це рот, ніс, очі”. Коли дитина сильно хапає за волосся, мама каже: “Ой, боляче!” або “Обережно, не треба”.Тобто, мама дає зворотний зв'язок. Зазвичай мами не дозволяють смикати себе за волосся.Дитина розуміє, що це неприйнятна поведінка і переключається на інші способи взаємодії.
Діти із синдром Дауна часто застряють на цьому етапі. У них є труднощі із переключенням уваги. Вони можуть досить на довгий час застрявати на такому способі взаємодії.Що з цим робити?Коли дитина це робить, дорослий реагує на це певним чином. Він може суворо сказати: “Мені боляче! Стоп! Не можна!”. А може емоційно говорити: “Ой-ой-ой, волоссячко, ну не смикай”.Залежно від того, як дорослий реагує, дитина починає розуміти це добре, чи це не добре? Тобто, якщо дорослий дуже чітко і коротко каже: “Стоп! Не можна! Я не дозволяю із собою так себе поводити!” і відсторонюється, дитина на це реагує. Достатньо повторити кілька разів таку реакцію і діти перестають це робити.
Буває таке, що, наприклад, дитина тата не смикає за волосся, а маму смикає, одну бабусю не смикає, а другу смикає. Різниця якраз у тому, яка реакція у дорослих.Маленька дитина не розуміє чи це емоція позитивна, чи негативна. Вона просто отримує емоційний відгук. Дитина може добиватися цієї реакції. Тобто, реакція стає підкріпленням цього поведінкового прояву - смикання.
Що робити?
Ми беремо дитину за зап'ястя, міцно стискаємо, говоримо: “Ні! Не можна!” і відводимо її руку від свого волосся. Довгі розмови підкріплюють негативну поведінку. Тому коротко Кажемо: “Стоп!” і не даємо це зробити.
Буває таке, що дитині цікава сама структура волосся. Це означає, що дитина отримує певні сенсорні відчуття для рук.Тоді ми даємо дитині гратися, взаємодіяти з фактурами, які можуть чимось нагадувати волосся. Це може бути лялька з волоссям, це може бути комірець від пальто чи куртки.
Взагалі дуже добре давати малюкам із синдромом Дауна взаємодіяти із різними сенсорними поверхнями.
Інколи смикання за волосся - це спосіб взаємодії з дорослим. Наприклад, дитина сидить на руках у дорослого. Дорослий у цей час відволікся на щось інше і не звертає уваги на дитину. Дитина заскучала, смикнула за волосся, дорослий переключив увагу на неї - мета досягнута. Необхідно або дати дитині погратись самостійно, або періодично звертатись до неї і ініціювати розмову, або приділити час на активну взаємодію “дитина-дорослий”. Дитина, отримавши від вас увагу, не буде вже її додатково просити через смикання. Сюди ж відноситься і історія про кусання.
Ще один важливий момент, у дітей із синдромом Дауна знижена тактильна чутливість. Тобто їм треба сильніше стиснути ручку, щоб отримати ті ж самі відчуття, які ми отримуємо просто погладивши волосся. Тут, знову таки, необхідно давати дитині взаємодіяти із різними поверхнями і підвищити фізичне навантаження на руки через фізкультуру. Можна щоб дитина ходила на руках, стискала, підтягувалась і т.д.
Лайфхак: можна дати стискати подушку, погратися із пластиліном або тістом.
Що ще варто зробити дорослому: проаналізувати що було до дії смикання і що йде після цієї дії. Наприклад, до дії дитина заскучала, а після дії дорослий звернув на неї увагу. Проаналізувавши цю послідовність треба її змінити, тобто розірвати оце коло реакцій. Від цього зміниться поведінка дитини. Якщо є потреба у додаткових сенсорних відчуттях, а вона є у всіх дітей із синдромом Дауна, даємо дитині взаємодіяти з різними-різними поверхнями.
Бувають такі випадки, коли дитина заспокоюється, коли вона гладить маму по волоссю. Тоді мами, навіть, можуть купляти накладні шиньйони або перуки і дитина може гладити вже їх.
Однозначно, це все те, з чим треба працювати. Бо ця тема відноситься до неприйнятної поведінки. Особливо, якщо дитині вже близько 2 років, а вона продовжує це робити. З цього віку вже можна звернутись до спеціаліста, який допоможе вам відкоригувати поведінку дитини і підкаже як діяти. Всіх дітей із синдромом Дауна важливо вчити прийнятної поведінки. Тобто не говорити, що дитина маленька, не розуміє і т.д. Не виправдовувати це дефіцитом сенсорної чутливості або синдромом, а наполегливо коригувати поведінку і допомагати дитині зрозуміти серйозність ваших намірів.
Форма для питань