У рамках проєкту “Різні можливості – рівні права» тренінг для вчителів початкової школи НУШ з інклюзивною складовою, ми хочемо поділитися з вами думками самих тренерів.
Тренер тренінгу НУШ середня школа інклюзія Тетяна Небикова
Коли мова йде про навчання дітей із синдромом Дауна або інтелектуальними порушеннями основні виклики, про які говорять вчителі, можна згрупувати у кілька напрямів. Перший – створення команди, яка забезпечуватиме узгоджену стратегію навчання дитини як у школі, так і вдома, що включає співпрацю вчителів, асистентів, батьків та фахівців.
Другий – необхідність індивідуалізації навчання: модифікація програм, адаптація змісту, методів та прийомів відповідно до можливостей конкретного учня. Третій – постійний пошук ефективних технологій навчання, які підвищують мотивацію до пізнання нового та залученість до активної навчальної діяльності. Окремим, важливим питанням, залишається оцінювання навчальних досягнень таких дітей, що потребує індивідуального підходу. Упередження щодо інклюзії у вчителів здебільшого пов’язані зі страхом не впоратися з новими викликами або з відсутністю досвіду роботи з дітьми із синдромом Дауна чи інтелектуальними порушеннями.
Одне з найпоширеніших запитань, яке можна вважати своєрідним міфом: «Чого можна навчити таких дітей? Чи здатні вони засвоювати матеріал?» Насправді діти з синдромом Дауна або інтелектуальними порушеннями можуть навчатися, але їм потрібен індивідуальний підхід. Завдяки модифікації програми, візуальній підтримці, використанню альтернативних методів навчання (ігрових, сенсорних, мультимодальних) вони досягають успіхів. Головне – орієнтуватися не лише на засвоєння програмових знань, а й на розвиток життєвих і соціальних навичок, що сприятиме їхній самостійності та інтеграції у суспільство. Ще одне поширене упередження: «Інклюзія уповільнює навчальний процес, оскільки діти з ООП потребують більше уваги, і вчитель буде змушений приділяти їм більше часу». Досвід показує, що правильно підібрані методи та прийоми не лише не уповільнюють навчальний процес, а скоріше покращують його якість для всіх учнів. Завдяки диференціації освітнього процесу, методам взаємонавчання та гнучкому підходу кожна дитина отримує можливість навчатися у своєму темпі, не відчуваючи тиску. До того ж інклюзивне середовище сприяє формуванню емпатії, толерантності та навичок взаємодопомоги, що є важливими як для шкільного колективу, так і для майбутнього життя дітей у суспільстві.
Якщо говорити про методики або інструменти, які викликають найбільший інтерес або дають найкращі результати в роботі. То ефективність навчання дітей із синдромом Дауна та інтелектуальними порушеннями залежить від правильного вибору та поєднання методик і навчальних інструментів. Найбільшого поширення серед учителів набули підходи, які роблять освітній процес структурованим, наочним, інтерактивним і доступним. Оскільки діти з інтелектуальними порушеннями краще сприймають інформацію через зорові образи, ефективним є використання піктограм, схем, ілюстрацій, які допомагають пояснити поняття простими та зрозумілими символами. Для кращої організації навчальної діяльності важливим є вміння учнів керувати власним часом, використання візуальних розкладів допомагає дітям краще орієнтуватися у завданнях, дотримуватися послідовності дій під час уроку та загального режиму дня. Крім того, значну роль відіграють методи мультимодального навчання, які поєднують текст, звук, зображення та рух, що дозволяє дітям сприймати матеріал у зручний для них спосіб.
Використання гейміфікації та інтерактивних методів навчання сприяє підвищенню пізнавального інтересу, активізації навчального процесу та формуванню позитивного ставлення до навчання, що у свою чергу, сприяє кращому засвоєнню знань та навичок.Найскладніші запити під час тренінгів від вчителів зазвичай стосуються практичного впровадження інклюзії, адже теоретичні знання не завжди легко застосувати в реальних умовах. Один із найбільш поширених запитів – «Як модифікувати навчальні матеріали для дитини з інтелектуальними порушеннями?» Під час тренінгів ми демонструємо практичні кейси, пояснюємо відмінності між адаптацією та модифікацією програми, надаємо приклади спрощених текстів, візуальних підказок, інтерактивних методик. Важливо, щоб вчителі розуміли: модифікація матеріалу передбачає не просто спрощення змісту, а його доступну подачу відповідно до можливостей учня. Головна мета – не лише забезпечити засвоєння знань, а й створити умови, у яких дитина навчатиметься через практичний досвід, розвиватиме навички комунікації та взаємодії з однолітками.
Ефективна співпраця між вчителем та асистентом ґрунтується на партнерстві, взаємоповазі та довірі. Важливо усвідомлювати, що вони працюють як єдина команда, спрямована на підтримку дитини з особливими освітніми потребами, її навчання, соціалізацію та адаптацію. Вчитель має сприймати асистента не як помічника для супроводу, а як союзника у навчальному процесі, який допомагає модифікувати завдання, організовувати роботу дитини та забезпечувати необхідну підтримку. Ефективний тандем передбачає спільне планування уроків, розподіл зон відповідальності та узгодження підходів, що сприяють максимальному залученню дитини до навчання. Лише завдяки такій скоординованій роботі можна створити комфортне та продуктивне освітнє середовище для всіх учнів.Якщо говорити про роль батьків у процесі навчання та як школа може краще співпрацювати з родинами дітей з інтелектуальними порушеннями. То звісно батьки – це головна рушійна сила, яка створює комфортні умови для навчання дитини та сприяє її розвитку. Їхня активна участь у освітньому процесі є ключовою для успіху інклюзивного навчання. Важливо, щоб батьки не лише виявляли інтерес до навчання дитини, а й надавали педагогам корисну інформацію про її потенціальні можливості і: які методи навчання найкраще працюють, які прийоми є найбільш ефективними. Водночас батьки мають не тільки отримувати підтримку від педагогів, а й активно її надавати – підтримувати ініціативи вчителів, спільно з ними формувати потужну команду супроводу дитини. Успішна співпраця можлива лише за умови взаємодовіри, взаємоповаги та постійної комунікації. Для цього важливі не лише офіційні зустрічі під час засідань команди супроводу, а й регулярний діалог між педагогами та батьками протягом усього освітнього процесу. Лише у такому форматі можливо створити сприятливе середовище для розвитку дитини.Страх у вчителів або невпевненість перед інклюзією зазвичай виникає, як і всі страхи, через невідомість. Інклюзія – це шлях, яким ще не всі педагоги проходили, і природно, що на початку він може здаватися складним. Проте варто лише зробити перший крок – і відкриваються нові можливості. Щоб подолати цю невпевненість, важливо не лише говорити про інклюзію, а й показувати її в дії – демонструвати реальні історії успіху, знайомити вчителів із досвідом колег, які вже працюють в інклюзивних класах. Адже коли вчитель бачить, як дитина, якій ще вчора було важко висловити свої думки, сьогодні впевнено відповідає біля дошки – це найкраще натхнення рухатися вперед. Інклюзія – це не тягар, а можливість змінювати життя дітей і водночас зростати професійно. Головне – не боятися змін і пам’ятати, що кожна маленька перемога в інклюзії – це величезний крок до суспільства рівних можливостей.
Якщо говорити про успішні кейси впровадження інклюзії у середній школі, як приклад, в одному із закладів загальної середньої освіти, де я працюю, навчалася учениця із синдромом Дауна, яка мала труднощі з комунікацією та почувалася ізольованою у класі. Щоб допомогти їй адаптуватися, після консультацій із психологом, класним керівником та батьками всіх учнів класу було вирішено реалізувати програму наставництва однокласників. Її суть полягала в тому, що учні класу: виявляли інтерес до захоплень учениці; підтримували її під час колективних заходів; допомагали з поясненням навчального матеріалу під час роботи в парах; залучали до спілкування на перервах. Зараз, через три роки після старту програми, учениця активно спілкується з однокласниками, бере участь у групових завданнях, долучається до годин спілкування. Варто зазначити, що такий підхід позитивно вплинув не лише на її соціалізацію, а й змінив ставлення всього класу до інклюзії. Учні навчилися підтримувати одне одного, а батьки стали більш відкритими до інклюзивного навчання.Для ефективної модифікації навчальних матеріалів учителю важливо чітко розуміти можливості дитини, її сильні сторони, інтереси та схильності. Саме це дозволяє створювати матеріали, які будуть не лише доступними, а й цікавими для учня. Під час модифікації варто використовувати прийоми, які викликають найбільший інтерес у дитини, оскільки захопленість освітнім процесом значно покращує сприйняття матеріалу. Наприклад, застосовуючи мультимодальний підхід, слід акцентувати на ті способи подачі інформації та виконання завдань, які найкраще підходять учню – це можуть бути візуальні матеріали, аудіопідтримка, практичні завдання чи інтерактивні вправи. Проте важливо не лише враховувати зону найближчого розвитку, а й створювати завдання із поступовим ускладненням. Це дозволяє учню відчувати помірні інтелектуальні труднощі, які мотивують його до подолання викликів та сприяють особистісному зростанню.
Головна порада, яку б я дала вчителям, які вперше стикаються з інклюзивним навчанням: це робота у команді – не соромтеся звертатися за допомогою до колег, асистентів і спеціалістів. Спільна робота дозволяє знайти найбільш ефективні рішення. Пам’ятайте, що кожна дитина унікальна – оцінюйте її прогрес не у порівнянні з іншими, а з її власними досягненнями. Не бійтеся експериментувати – інклюзія вимагає гнучкості, творчого підходу та адаптації методик відповідно до потреб учнів. Найголовніше – підтримка та прийняття. Атмосфера доброзичливості, довіри й поваги є важливішою за будь-яку методику, адже саме вона створює комфортне середовище для навчання і розвитку кожної дитини.
Публікація підготовлена в рамках проєкту "“Різні можливості — рівні права. Тренінг для вчителів початкової школи НУШ з інклюзивною складовою”. Проєкт впроваджується за фінансової підтримки Renovabic
Форма для питань