Ми звичайна родина з невеличкого селища на Одещині. Я — Любов, мені 31 рік. Мій чоловік — Олексій, йому 37. Ми обидва працюємо в школі: чоловік — учитель біології та географії, я вчитель початкових класів, але зараз працюю асистентом вихователя біля синочка. У нас двоє діток: донечка Анастасія, їй 7 років, і молодший синочок Назарчик, йому 3 роки та у нього синдром Дауна. Ми дуже хотіли другу дитину, і коли дізналися про вагітність — це був один з найщасливіших днів нашого життя. Вагітність протікала добре, всі аналізи, скринінги, УЗД нічого не показали. Та й добре, що не показали, бо дізнавшись ще при вагітності про особливість нашого хлопчика, я могла б піддатися слабкості... А так, дякуючи Богу, ми маємо чудового хлопчика, якого дуже любимо. Народився Назарчик на 37 тижні з вагою 2320 г. Про діагноз ми дізналися за кілька годин після народження синочка. Лікар-педіатр прийшла зранку, подивилася на дитину й затихла. Я запитала: «Що не так? Можливо, маленький? Та це ж не страшно, в мене донька теж невеличка народилась». На що лікар відповіла: «Ні, діло не в цьому. Ваш син — з синдромом Дауна».