Поговорили із Наталією Тамоян, дитячим психологом Центр Раннього Розвитку.

В рамках проєкту “Синдром підтримки. 2.0” розпитали про її роботу у проєкті, основні запити батьків та поради для мам малюків із синдромом Дауна. У проєкті я працюю із групою “Підтримуюче середовище: обмін досвідом”. Ця група створена щоб батьки малюків мали можливість познайомитися із батьками вже старших діток. Зазвичай я запрошую батьків, які вже мають діток-школярів або тих, хто закінчує школу. І ці дітки мають вже сформовані хобі, чи сформовані спортивні надбання, чи надбання танцювального зростання. Це робиться щоб показати батькам на що ці діти здатні і що є куди прагнути, не опускати руки, не розгублюватись. Ми підкреслюємо, що прийняття дитини грає важливу роль у тому, як далі ця дитина буде і розвиватись, і вчитись. Робимо наголос на тому, що дитину треба сприймати як звичайну дитину, не з інвалідністю, не з будь-чим, а як звичайну дитину. Ви маєте рахуватись із тим, що це особистість. Вона має свої бажання, вона має свої зацікавленості і ви маєте враховувати ці зацікавленості, а не жити так, як ви собі бачите життя цієї дитини. Тоді дитина дійсно вже робить свої особисті кроки у тому напрямку, який її цікавить. І у ньому вона досягає вже певного успіху. Все це ми показуємо мамам малюків, бо вони ще розгублені. Вони не розуміють, як буде дитина в садочку вчитися, як піде до школи, в якому віці вона піде до школи, яке буде взагалі це інклюзивне навчання. Батьки ставлять багато питань. Як визначитись що дитину цікавить? Куди її віддавати? На малювання? На танці? У музичну школу? На плавання?Отакі питання вони важливі для батьків малючків. І про все це ми на наших зустрічах розповідаємо. Наприклад, приходить мама і розповідає свій досвід, як вона навчала свою дитину, як вона навчалась її розуміти, розуміти її бажання. Зрозуміти яка саме програма для неї навчальна буде краща. Щоб і не перенавантажити дитину і при цьому щоб дитині було цікаво і щоб дитина відчувала успішність. Це теж важливий аспект. Дитина обов'язково має відчувати успішність, тоді вона прагне до більшого. Вона хоче розвиватись, хоче досягати.Дуже важливо вміти мамі у поєднанні зі спеціалістом, відчувати ту дозу навантажень, які можна дати дитині. Щоб дитина змогла щось зробити і відчула, що вона може робити і більше. Коли дітям важко, вони швидко втрачають інтерес до того, чим вони займаються. А коли вони відчувають, що вони можуть, що це їм цікаво, тоді вони самі хочуть це робити. Це дуже важливо для розвитку і для подальшого навчання. Батьки малюків не знають у який бік рухатись. Які спеціалісти потрібні для дитини? У якому віці? Де їх шукати? Багато питань по харчуванню, по вітамінам, по щепленням. Особливо багато по мовленню. Коли дитина почала розмовляти? Як займатися з дитиною? За якою методикою? Як дитина буде спілкуватися потім? Часто виникають питання статевого виховання, питання про спорт. Тобто чи треба спорт? Який? Коли? Куди? До кого? Бо не всі тренери беруть дітей із синдромом Дауна.Ще популярні питання про другу дитину. Коли народжувати другу дитину після дитини із синдромом Дауна? Через рік, два чи через п’ять? І навіщо? Як друга чи подругу? Як стимул для розвитку чи для мами буде якась зміна діяльності? Чи може мама розраховує на те, що наступна дитина буде доглядати цю дитину? Про все це ми говоримо на проєкті. Часто питають, як не порівнювати свою дитину з однолітками. Де мамі шукати ресурс на те, щоб займатися з дитиною, і де взагалі знайти ту золоту межу між розвитком дитини із синдромом і просто звичайним життям, життям в родині, з чоловіком, з іншими дітками. Як розподілити свої сили ресурси на те, щоб це було корисно усім? І були питання взагалі, чи то можливе щасливе життя?На основі цих запитів я би дала мамам такі поради:По-перше, мама має знаходити час на себе. Вона не має постійно займатися дитиною, постійно думати як її розвивати. Мама має розпланувати свій час так, щоб приділяти його частину собі. Що таке "час на себе"? Це робити те, що маму надихає і щоб їй ніхто у цей час не заважав. По-друге, мамі потрібно усвідомити, що її життя не загострилося на дитині, воно триває. Є життя мами, а поруч із нею є її діти. І головна тут мама. І якщо мама буде приділяти час собі, буде мати той ресурс, тоді дітям дістанеться більше, ніж якщо мама буде виснажена і її не буде вистачити ні на що. По-третє, мамі варто думати про своє особисте життя. Якщо вона буде витрачати весь свій час на дитину, то в неї не залишиться часу на стосунки - їх розвиток та підтримку. У партнера може виникнути відчуття, що він залишається на узбіччі стосунків на самоті. І останнє, найважливіше, треба делегувати і розподіляти зусилля по розвитку дитини між усіма родичами. Не соромитися, а розподіляти догляд між усіма можливими близькими людьми. Дуже часто батьки не помічають що довкола них є люди, які радо б проводили час із їх дітьми. Ведення цієї групи в проєкті приносить користь, тому що батьки малючків отримують якесь розуміння подальшого життя, орієнтирів, на що їм спиратися, вони бачать досвід батьків старших діток і до чого привели їхні зусилля. Бачать що ці діти по своєму успішні, і що вони можуть як завдяки батькам, так і завдяки власним зусиллям.Проєкт реалізується за підтримки Renovabis за кошти, надані Німецькою Католицькою спільнотою.