Виповнення 18 років — це важливий етап у житті кожної родини. Для батьків дітей з інтелектуальними порушеннями (зокрема, із синдромом Дауна) це період юридичних рішень.
У багатьох державних та соціальних установах досі зберігається застарілий стереотип, що після 18 років дитину обов’язково потрібно позбавляти дієздатності через суд. Проте сучасний європейський підхід та Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю (ст. 12) орієнтовані на підтримуване прийняття рішень — збереження правосуб’єктності людини за надання їй необхідної допомоги.

1. Правоздатність і дієздатність: у чому різниця?

Щоб обрати правильний юридичний шлях для вашої дитини, важливо розрізняти два базових поняття:
● Правоздатність — це фундамент та конституційна гарантія.    - Вона виникає автоматично з моменту народження і триває до самої смерті.    - Вона означає, що людина здатна мати права та обов’язки (наприклад, право на житло, спадщину, медичну допомогу, захист гідності).     - Правоздатність не залежить від стану здоров’я, віку чи рішень суду і ніколи не відбирається.● Дієздатність — це спроможність особи своїми діями набувати цивільних прав, здійснювати їх та виконувати обов’язки (наприклад, підписувати угоди, розпоряджатися майном).    - Дієздатність приходить поетапно (часткова у 14 років, неповна у 16 років, повна — у 18 років).    - На відміну від правоздатності, дієздатність за рішенням суду може бути обмежена або скасована.
Зверніть увагу: Жоден працівник банку, Пенсійного фонду чи органу соціального захисту не має права «на око» визначати, дієздатна людина чи ні. В Україні перевіряти дієздатність особи під час посвідчення правочинів зобов'язані лише нотаріуси. У разі безпідставної відмови в прийнятті документів вимагайте письмову вмотивовану відмову.

2. Збереження дієздатності: Чому це варто розглянути?

Якщо дитина залишається цивільно дієздатною після 18 років, батьки можуть продовжувати бути поруч, допомагаючи їй реалізовувати свої права (ст. 14 Сімейного кодексу України).
Чому не варто поспішати з позбавленням дієздатності:   1. Складність та часові обмеження: Процес позбавлення дієздатності через суд і призначена судово-психіатрична експертиза тривають щонайменше 6 місяців. При цьому рішення суду діє максимум 2 роки, після чого опікун змушений знову проходити судову процедуру продовження.  2. Ризики безпомічності: У разі непередбачуваних обставин (наприклад, хвороба або смерть опікуна) недієздатна особа залишається повністю беззахисною перед законодавством — вона не може самостійно подати жодну заяву чи прийняти рішення.  3. Міф про «підписані договори»: Батьки часто бояться, що дієздатна дитина підпише невигідний документ або вчинить протиправну дію. Проте за постійного контролю батьків та відсутності у власності дитини нерухомості чи великих вкладів цей ризик мінімальний. Якщо ж така угода буде підписана, її можна визнати недійсною в судовому порядку, оскільки вона вчинена особою, яка в той момент не усвідомлювала значення своїх дій.