У нас велика родина: старші діти вже живуть окремо, молодші з нами. Війна змінила наш звичний ритм, але не змінила головного — ми тримаємося разом. Постійно на зв’язку, зустрічаємося за можливості, активно спілкуємося в родинному чаті (де є новини, підтримка і трохи мемів). Наш щоденний ритм — це взаємна турбота, гумор і вміння бути поруч навіть на відстані. А ще з нами живуть чотирилапі улюбленці — кішка і собака з Херсону. Вони теж частина родини та відповідальні за хаос, тепло і відчуття дому.
Тьомич — живий, веселий, комунікабельний і дуже добрий хлопець. Він теплий і відкритий у стосунку до світу. Тонко відчуває людей, легко радіє простим речам і щиро відгукується на увагу та доброту. Йому важливо, щоб поруч було безпечно, передбачувано і по-справжньому. Він уміє захоплюватися, сміятися “по-справжньому” і проживати емоції всім собою. Коли Тьомичу добре — це відчувають усі навколо. Його заспокоює знайомий ритм, підтримка близьких і відчуття, що його приймають таким, яким він є. У ньому багато радості, довіри і внутрішнього світла, такого, яке не треба пояснювати, його просто видно. 
Він любить рух, музику і гру. Обожнює грати на фортепіано, ходити на тренування з плавання, легкої атлетики та футболу, танцювати. Із задоволенням навчається у школі, йому подобається активний і радісний світ: батути, кінотеатр, настільні ігри. Він дуже любить тварин і легко з ними знаходить спільну мову. А останнім часом у нього нове захоплення — пірати: він малює піратів і мапи, шукає скарби та живе у власних маленьких пригодах.
Творчість у його житті з’явилась дуже природно. Не як окреме заняття чи гурток, а як спосіб виразити себе. Спочатку це було спонтанно: щось намалювати, наспівати, повторити рух, відреагувати на свій настрій. З часом це просто стало частиною нашого життя — без примусу, без вимоги результату, без “треба красиво”. Коли Тьомич малює або творить, він ніби заспокоюється і збирається всередині. Стає уважнішим, більш зосередженим, з’являється тихий спокій і радість. Видно, що йому добре в цьому процесі, що він на своєму місці. Для мене це дуже цінні моменти. У них він нічого не доводить і не намагається відповідати очікуванням — він просто є. І саме так творчість стала для нього не “заняттям”, а способом бути собою і говорити зі світом.