Наша родина живе у Львові і у нас троє дітей. Софійка, наймолодша донечка, народилася у 2005 році. Перші тижні життя вона провела у реанімації, та окрім синдрому Дауна, діагностованого після пологів, лікарі виявили у Софійки важку ваду серця. Та завдяки майстерності кардіохірургів "Centrum Zdrowia Dziecka" у Варшаві, які провели радикальну операцію на 6 місяці життя Софійки, вона отримала шанс на життя. З народження Софійки у нас була всебічна підтримка родини, багатьох друзів, звісно. Інформації про розвиток таких діточок було мало, тож інформацію дізнавалися з окремих книжок та з Інтернету. Перші роки Софійка жила вдома, оточена любов’ю батьків, сестри та брата, дідуся та бабусь.
Відвідування дитячого садка ми оминули: не було потреби, та й сімейний досвід передбачав ранній розвиток у колі родини. У перші роки Софійка відвідували заняття у межах раннього втручання у Львівському навчально-реабілітаційному центрі “Джерело”. З трирічного віку нам пощастило займатися у чудового психолога-логопеда, яка мала досвід роботи з дітьми із синдромом Дауна, формувала ефективні індивідуальні програми розвитку. Якоїсь реакції суспільства та оточення, окрім витріщання іноді інших дітей, не помічали, принаймні, в голос ніхто нічого ніколи не говорив, не було насмішок чи образ. Серед сусідів були мами з нормотиповими дітками, які без проблем дружили з Софійкою.
Софійка пішла до школи у 6 років, середню школу №95 у Львові. Тоді, у 2011 році діяла програма, фінансована Канадським урядом, зі створення інклюзивних класів з дітьми із синдромом Дауна. Софійка пройшла відбір та успішно розпочала навчання. Навчання у спеціалізованій школі-інтернаті ми не розглядали, бо хотіли, щоб Софійка вчилась соціалізуватись і жити у суспільстві. У класах було по одній дитині з синдромом Дауна і асистент вчителя, що допомагав вчительці і дітям. І вчителі, і діти добре ставилися до Софійки, і вона за весь час навчання із задоволенням відвідувала школу, ніколи не було такого, щоб не хотіла йти в клас, вона тримала середню освіту, закінчила 9 класів. У 9-ому класі провчилась 2 роки, другий рік вже у новому колективі. І новий клас теж дуже добре до неї ставився, вона досі підтримує з однокласниками контакт через Інстаграм. Софія з радістю вчилася б і далі, але програми для старшої школи (10-11 клас) для дітей із синдромом Дауна тоді не було, на жаль. Коледж на той момент не здавався хорошою ідеєю через карантин (Софійка закінчила школу у 2021 році), оскільки навчання було б дистанційним, а вже у 2022-му почалось повномасштабне вторгнення.