Антон Куткін: сила, що народжується з віри

27.10.2025

Illustration

Мирослава Слюсаренко — Комунікаційний менеджер, копірайтер та Член Правління ВБО “Даун Синдром”. Керівник проєкту “Батьківський клуб”, який створений з метою підтримки батьків, які виховують дітей із синдромом Дауна та іншими інтелектуальними порушеннями. Мама Любомира, хлопця із синдромом Дауна, пластунка. Засновниця та головна адміністраторка батьківської спільноти “Сила сонця” — онлайн-групи підтримки для родин, які виховують дітей із синдромом Дауна. 

Illustration

З 8 по 15 жовтня у місті Коломия проходив чемпіонат України з класичного пауерліфтингу. 11 жовтня, у межах чемпіонату, відбулися змагання для спортсменів Спеціальної Олімпіади України. Херсонщину на цих змаганнях представляв Антон Куткін, який у ваговій категорії до 105 кг посів 1 місце. Ми щиро вітаємо Антона та його тренера з перемогою! А історією його шляху у спорті та житті ділиться мама — Тетяна Куткіна.
“Наш шлях почався у Херсоні, Антону зараз 16 років. Ми жили в Херсоні до початку повномасштабної війни. Коли місто окупували, ми залишилися вдома — чекали звільнення. І коли нарешті зустрічали наших захисників, у нас на очах були сльози радості.” 
До війни Антон жив активним, насиченим життям: школа, карате, сапи, степ-аеробіка, хіп-хоп, театральна студія, кулінарія, великий теніс, басейн.
Виступи, змагання, поїздки з друзями.
Та все це раптово обірвала війна. “Під час окупації ми майже не виходили з дому, займалися самі, як могли. Антон тоді захопився пазлами, розмальовками, допомагав мені на кухні.”
Коли підірвали Каховську ГЕС, їхній дім пішов під воду. Родину евакуювали до Одеси.“У Одесі життя почалося з пошуку: школи, секцій, нових знайомих. Школу ми знайшли відразу. А ось із гуртками, дозвіллям, спортом було складно. Антон мав ожиріння і синдром Дауна. Багато хто просто відмовлявся з ним працювати.”
Тоді родина вирішила спробувати фітнес-зал неподалік дому — просто щоб скинути вагу.
“112 кілограмів у 14 років — треба було діяти. Ми прийшли в зал, і нам не відмовили. Тренер, Олександр Осташенко, чесно сказав, що з дітьми з синдромом Дауна ще не працював, але ми будемо вчитися разом.”
Олександр у минулому був спортсменом, виступав на змаганнях. Коли Спеціальна Олімпіада України ввела пауерліфтинг до програми чемпіонатів, саме він запропонував підготувати Антона.

Illustration

“Тренер розробив для Антона програму занять і раціон. І Антону це сподобалося. Він із радістю біг у зал, не лише через штангу, а тому, що там до нього ставляться як до рівного, як до звичайного хлопця.”
Антону важко, але він ніколи не здається. Пауерліфтинг став його спортом.“Він не любить бігати, стрибати, спаринги — не його. А тут ти і штанга. На змаганнях, звісно, нервує (я, напевно, навіть більше за нього). Але він знає, все залежить тільки від нього.”
Коли звучить його ім’я та він виходить на подіум, зал затихає. Піднята штанга — і радість у всіх.“На нагородженні в мене серце калатає, а він просто щасливий. Потім ще тиждень не знімає медаль, ходить з нею і в школу, і в зал, всім показати треба.”
“Для людей з інвалідністю спорт — це не просто заняття, це їхнє життя. Там вони відчувають себе потрібними. Там друзі, однодумці, спільна мета. У повсякденному житті кожен зі своїми турботами, а на тренуваннях усе відходить на другий план.”
На жаль, таких місць, де діти з інтелектуальними порушеннями можуть займатися спортом, в Україні дуже мало. Більшість клубів платні, тренери часто змінюються, або добиратися — пів дня дорогою.
“Навіть Інваспорт працює здебільшого з перспективними спортсменами. А наші їм нецікаві. Добре, що є Спеціальна Олімпіада України, де важливіше участь, ніж рекорди.”
“Я пройшла шлях від відчаю до прийняття і боротьби. Мене підтримали тоді, і тепер я не одна. Головне — не опускати руки, вірити у себе та у свою дитину. Наші діти можуть нас дивувати, головне дати їм шанс. Для Антона спорт — це не просто хобі, це сенс його життя. Школа закінчиться, робота — не для всіх, університети — теж. А спорт завжди буде поруч. І це не обов’язково важкий чи професійний спорт. Головне, щоб йому це подобалося.”
Антон мріє, щоб вся стіна вдома була у медалях. А мама мріє, щоб він був здоровим і щасливим.

Illustration

“Може, колись я стану мамою не лише чемпіона України, а й світу. Але час покаже. Головне, що мета є, і шлях уже прокладено.”Що потрібно змінити, щоб спорт став доступнішим для людей з ментальною інвалідністю:- створювати підкатегорії або адаптовані класи, щоб спортсмени з різними можливостями могли змагатися на рівних;- розглядати включення пауерліфтингу та інших видів спорту для людей з інтелектуальними порушеннями у державні програми;- готувати тренерів, які розуміють специфіку синдрому Дауна — труднощі з моторикою, повільніший темп навчання тощо;- розвивати групові клуби, де люди з різними нозологіями можуть тренуватися поруч;- забезпечити фінансову підтримку спортсменів;- і, звісно, розповідати історії успіху, як історія Антона.
“Синдром Дауна — це не вирок. Це просто інший шлях. А любов, підтримка і віра роблять цей шлях світлим. Мама, сім’я, друзі — це головна сила, яка допомагає не зупинятися. Вірте у своїх дітей. Вони здатні на більше, ніж ми можемо уявити!”

Читайте також

Цікаві та корисні статі підібрані спеціально для вас

Illustration

“Наша Олівія: як любов і підтримка допомагають зростати”


Illustration

Світло всередині кожного. Як художниця Ольга Ставникович допомагає людям відчути себе через мистецтво

Illustration

Матвійко — наш «золотий»: історія довгоочікуваного дива



Illustration

Історія Ірини Куць: “Вірити, любити та радіти навіть найменшим крокам”


Кожен донат важливий