Тепло, що народжується з глини: історія Тетяни та Марії 

08.08.2026

Illustration

Мирослава Слюсаренко — Комунікаційний менеджер, копірайтер та Член Правління ВБО “Даун Синдром”. Керівник проєкту “Батьківський клуб”, який створений з метою підтримки батьків, які виховують дітей із синдромом Дауна та іншими інтелектуальними порушеннями. Мама Любомира, хлопця із синдромом Дауна, пластунка. Засновниця та головна адміністраторка батьківської спільноти “Сила сонця” — онлайн-групи підтримки для родин, які виховують дітей із синдромом Дауна. 

Illustration

Від редакції: Цей матеріал є частина серії публікацій у межах проєкту “Творчість дарує енергію відновлення”, який реалізується ВБО “Даун Синдром” за підтримки фінансового партнера UKRSIBBANK BNP Paribas Group.
Ефективною відповіддю на сучасні виклики для родин які виховують дітей із синдромом Дауна стала арттерапія. Вона дає змогу безпечно виражати емоції без складної вербалізації, знижує напругу та зміцнює зв’язок у родинах. Для реалізації цієї мети ГО “Санвей” у Києві обрала глинотерапію — один із найпривабливіших форматів для дітей, провівши курс занять у супроводі психолога. Своїми враженнями від проєкту ділиться мама Тетяна Азарова, яка проходила цей шлях разом із 17-річною донькою Марією.

Ми з донькою Марією живемо у Києві, їй 17 років та вона навчається у спеціалізованій школі № 5. За своєю натурою Марія надзвичайно творча та чутлива: дуже любить співати та танцювати. Раніше донька із захопленням малювала та ліпила, але після початку епідемії ковіду й повномасштабної війни гуртки, які вона відвідувала, закрилися. Знайти фахівців, які не лише мають потрібні знання, а й щиро прагнуть працювати з особливими дітьми, — це завжди непросте завдання. А зважаючи на те, що школа розташована досить далеко від нашого дому, часу та сил на додаткові заняття майже не залишалося. У щоденній рутині найважчим для мене стало усвідомлення того, що бракує ресурсів, часу та фінансових можливостей дати дітям більше. Будні перетворилися на суцільну заклопотаність: Марія повертається зі школи вже близько 18-ї чи 19-ї години, далі уроки, вечеря, гігієнічні процедури... І на цьому день вичерпується. Крім школи, Марія довгий час нікуди не ходила, а вдома поступово втратила інтерес навіть до малювання.
Про запуск проєкту “Творчість дарує енергію відновлення” я дізналася від мами Маріїної однокласниці та одразу зрозуміла: нам це потрібно.

Простір, де відступає втома
Для мене ця ініціатива була можливістю здійснення давньої мрії, адже завжди хотілося спробувати себе у гончарстві. А головне — це був шанс вийти з нескінченного стану втоми та постійної ролі “батька-реабілітолога”. Спільний час під час війни є розкішшю, бо мені так рідко вдається побути просто люблячою мамою, яка нікуди не поспішає. На цих заняттях ми нарешті змогли просто побути разом тут і зараз, займаючись тим, що до душі нам обом.
Звісно, спочатку Марія вагалася. Останніми роками вона проявляла певну апатію до хатніх справ чи творчості, тож і першого разу йшла без особливого натхнення. Але вже після першої зустрічі все змінилося. Вона поверталася з задоволенням і з нетерпінням чекала на кожне наступне заняття.
Маленькі перемоги та спільний ресурс
М’яка, ненав’язлива підтримка психолога, професійні поради та тепла атмосфера майстерні зробили свою справу. З кожною зустріччю Марія працювала все сміливіше та впевненіше, і це було чітко видно з її робіт. За ці чотири заняття ми обидві отримали величезне задоволення. Коли ти бачиш щасливий вираз обличчя своєї дитини, яка повністю занурилася в процес, коли спостерігаєш її щирі “обіймашки” з друзями та те, як вона біжить до майстерні, — розумієш, наскільки такі моменти важливі та життєво необхідні.
Зміни відбулися й всередині мене. Батьківський ресурс — це основа, і на заняттях я змогла справді розслабитися, відпочити, поспілкуватися з батьками, які проходять крізь схожий досвід і розуміють тебе без зайвих слів. Я відчула відновлення, насолодилася самим процесом ліплення та власноруч створила гарну річ.

Можливо, чотири заняття — це занадто короткий термін для глибоких побутових зрушень, але головна наша перемога полягає в іншому. Марія знову проявила бажання діяти. А коли ми поверталися додому, вона з великою гордістю та яскравими емоціями показувала татові та братам свої витвори й казала: “Це я сама зробила таку красу!”.
Острівець стійкості
Мені б дуже хотілося перенести цей гончарний досвід у нашу квартиру, хоча для самостійної роботи з дитиною вдома все ж бракує специфічних навичок і досвіду. Саме тому присутність фахівців була такою цінною.
Найважливіше, що залишив по собі проєкт, — це відчуття підтримки. У наш складний час війни є небайдужі, ініціативні люди, які знаходять можливість організовувати такі “острівці стійкості”, залучати класних спеціалістів, які щиро вміють і хочуть працювати з нашими дітьми.
Я щиро рада, що ми з Марією отримали цей досвід, і безмежно вдячна ГО “Санвей”, ВБО “Даун Синдром” та UKRSIBBANK BNP Paribas Group за можливість знову відчути радість спільної творчості та спокою.

Читайте також

Цікаві та корисні статі підібрані спеціально для вас

Illustration

Творчість без меж: історія 13-річного митця із синдромом Дауна, чиї роботи захоплюють.


Illustration

Відчути одне одного без слів: історія про зцілення музикою та віднайдену впевненість.


Illustration

Відчути життя на дотик: як глина, фарби та спільна творчість об’єднує і надихає родини дітей з інвалідністю у Кропивницькому.

Illustration

“Не тягар, а особистість: як мами дітей з особливими освітніми потребами виборюють у системи право бути частиною громади”.

Долучіться до змін разом з нами

Підтримайте дітей з синдромом Дауна та допоможіть будувати толерантне суспільство вже сьогодні

Illustration