У червні відбулася виставка робіт із повітряного пластиліну молодого митця з синдромом Дауна — Миколи Дерія. Миколі — 13 років, він невербальний і навчається у шостому класі загальноосвітньої школи. Оскільки Микола потребує високого рівня підтримки, його мама працює у школі його асистентом. Родина проживає у Полтаві та є активними учасниками Громадської організації “Полтава Даун Синдром”.Проте труднощі зовсім не визначають його шлях. Точніше, визначають, бо дають можливість шукати нестандартні рішення. Труднощі, з якими він стикається, — це не привід для нарікань. Це скоріше привід шукати шляхи для розкриття потенціалу — варто.
Змалечку Микола захоплювався малюванням, але йому ніколи не було цікаво створювати стандартні дитячі малюнки — пташечки чи дерева завжди залишалися поза межами його інтересів. Батьки помітили це, коли хлопчик захопився фігурками з гіпсу, які вони разом із братом відливали, а потім натхненно розфарбовували акриловими фарбами. Коли готові фігурки закінчувалися, у хід ішло все, що було під рукою: машинки, іграшки та різні побутові предмети.
Новий етап творчості розпочався в день народження дідуся. У родині є традиція — створювати листівки власноруч. Саме того дня вдома закінчилася гуаш. Фарб не було, а подарунок треба було зробити швидко. Тоді мама запропонувала Миколі створити листівку з повітряного пластиліну. Вони виклали малюнок пластиліном на папері й подарували дідусеві.

Листівка з якої все почалось

Усе могло на цьому й закінчитися, але це стало поштовхом для нового натхнення. З того часу Микола почав експериментувати: компонував кольори, підбирав відтінки та викладав їх на папір у різний спосіб. Аж ось після родинної подорожі Карпатами на мамине запитання: “Що будемо сьогодні робити?”, він чітко відповів: “Гори”. Його перша пластилінова картина була дивовижно схожою на справжні гори.

Згодом почалися експерименти з основами для поробок та їхніми розмірами. Через деякий час батьки зрозуміли, що роботи Миколи варто оформлювати в рамки, адже вони заслуговують на те, щоб їх бачили люди.

Першою “пробою пера” стала участь у благодійному ярмарку інклюзивних майстерень декоративно-ужиткового мистецтва «Ти маєш безмежні можливості», який організовує Наталя Друзенко та громадська організація "Вікен", а також Ярмарок інклюзивних майстерень від мережі батьківських організацій, яка проходила у Львові — там роботи хлопчика знайшли неабиякий відгук.

Зараз творчість Миколи можна розділити на три основні категорії: гори, абстракції та “цікавинки” (те, що безпосередньо вразило його як природне чи соціальне явище). Оскільки Микола бачить світ по-іншому через порушення зору, його роботи мають унікальну деталізацію, яка також допомагає краще сприймати мистецтво дітям із синдромом Дауна.

У Миколи є брат Михайло. Він теж пробує експериментувати з повітряним пластиліном. Проте ця техніка вимагає неабиякої зосередженості та неквапливості, що для темпераментних дітей є справжнім викликом.

Для Миколи дуже важливо відчувати віру в свій потенціал. Його звичайна підліткова зневіра у власних силах завдяки творчості зараз обернулася впевненістю. Він зрозумів: незважаючи на свої особливості, він уміє робити те, що викликає щире захоплення в оточуючих.
Творчість Миколи стала тим самим містком, завдяки якому люди можуть ставати ближчими один до одного, навіть попри значні порушення у взаєморозумінні.