“Творчість дарує енергію відновлення”: коли розвиток дитини стає спільною радістю родини

09.10.2026

Illustration

Мирослава Слюсаренко — Комунікаційний менеджер, копірайтер та Член Правління ВБО “Даун Синдром”. Керівник проєкту “Батьківський клуб”, який створений з метою підтримки батьків, які виховують дітей із синдромом Дауна та іншими інтелектуальними порушеннями. Мама Любомира, хлопця із синдромом Дауна, пластунка. Засновниця та головна адміністраторка батьківської спільноти “Сила сонця” — онлайн-групи підтримки для родин, які виховують дітей із синдромом Дауна. 

Illustration

Від редакції: Цей матеріал є частиною серії публікацій у межах проєкту “Творчість дарує енергію відновлення”, який реалізувався ВБО “Даун Синдром” за підтримки фінансового партнера UKRSIBBANK BNP Paribas Group. Громадська організація “Спеціалізований центр раннього розвитку "Даун Синдром" обрала напрям комплексне поєднання творчих і тілесних практик, що включав тілесно-рухові (йога, танець) та творчі (арттерапія, музично-голосова терапія) сесії. Заняття проходили онлайн за обов'язкової спільної участі дітей і батьків та були спрямовані на відновлення психоемоційного стану, зміцнення емоційного зв'язку в родині та зниження стресу. Про те, як поєднання руху, музики та образотворчого мистецтва допомогло родинам віднайти ресурс у складні часи, ділиться очільниця організації Наталія Тамоян.

Зв'язок, що долає відстані та темряву
Участь у проєкті “Творчість дарує енергію відновлення” від ВБО “Даун Синдром” стала для нас першим подібним досвідом, і ця підтримка виявилася неймовірно важливою.
Наша організація опікується родинами, які виховують дітей з інвалідністю, зокрема із синдромом Дауна, по всій Україні. Значну частину занять ми проводили онлайн, і саме це дало змогу бути поруч із сім'ями незалежно від того, де вони знаходяться, чи у великому місті, маленькому містечку або у віддаленому селі.
В умовах війни ця можливість набула особливої ваги. Далеко не кожна родина має поруч потрібних фахівців, а постійні відключення світла, проблеми зі зв'язком та інші обставини часто заважали бути на занятті наживо. Тому можливість не лише зустрітися в зумі, а й переглянути відео у записі стала для наших батьків справжнім порятунком. Це була можливість повернутися до ресурсу тоді, коли з'являлося світло тра наставав відносний спокій.

Тепло спільного руху та творчості
Для проєкту обрали напрям комплексного поєднання творчих і тілесних практик. Ми гармонійно поєднали йога терапію, танцювально-рухову, арттерапію та музично-голосову терапію.
Так, ми свідомо не хотіли обмежуватися чимось одним: кожна дитина відкриває світ по-своєму, через рух, музику, голос, фарби чи гру. Та найголовніше — залучення до цього живого процесу батьків. Мама чи тато не просто спостерігали поруч: вони разом із дитиною ставали на килимок для йоги, танцювали, співали, грали на інструментах, малювали та вигадували власні образи. Це були не просто уроки розвитку, а теплий, щирий спільний досвід.
Переключитися з “треба” на радість бути разом
Чому саме цей напрям так сильно відгукнувся людям? Тому що відновлення не про механічне вивчення нової навички. Батьки дітей з інвалідністю майже щодня живуть у ритмі безперервного марафону: що ще необхідно зробити для дитини, яку навичку наздогнати, до якого фахівця встигнути, що відпрацювати вдома. У цій гонитві дорослі часто виснажуються та забувають про себе. А нам хотілося показати, що розвиток може народжуватися з радості, з гри, із соковитого відчуття “ми разом”, а не лише з виснажливого “треба”. Виявляється, можна просто побути разом, подихати. Можна закружляти у танці, розмалювати аркуш, поспівати або просто щиро посміятися разом. І в цю саму мить дитина природно розвивається, а мама нарешті відновлює власний ресурс.

Живий простір: як народжується довіра
З родинами працювала наша усталена команда: психологиня, музична та корекційна педагогині — фахівчині, які вже ведуть ці сім'ї в межах напрямку “Немовлята” (підтримка від народження дитини). Вони вже знали особливості кожної дитини, її улюблені речі, а також мали чуйність до мами, знали, що її надихає, а що вимагає підтримки. Тому ми не будували жорстких рамок, тобто якщо дитині відгукувалися тварини, то ми м'яко вплітали цей образ у рухову чи голосову вправу. Якщо любила музику, саме вона ставала містком до контакту. Ми прагнули не змусити дитину виконати завдання, а створити простір, у якому їй самій захочеться спробувати.
Заняття були наповнені рухом, музикою, фантазією та сміхом: ми уявляли себе вітром, дощиком чи брунькою, що розквітає на сонці. Особливо зворушливо було спостерігати, як спочатку дитина повторювала рух за мамою, а вже за кілька хвилин сама вигадувала свій жест — і мама з любов'ю повторювала за нею. Так народжувався перехід від “я наслідую тебе” до “я можу запропонувати щось своє”.
Зміни, які торкаються серця
Творчість м'яко перемикала родину з режимів “пошук проблем” і “вирішення завдань” на стан “ми просто є, і нам добре разом”. Дихальні техніки вчили заспокоювати тіло при тривозі чи сенсорному перевантаженні. Танець дозволяв прожити та випустити напругу, а творчість знімала з очей батьків пелену рутини.
Мама раптом помічала: “Моя дитина так тонко відчуває музику!”, “Він сам вигадує рухи!”, “У неї дивовижна уява!” Це дуже важливі відкриття, бо вони допомагали бачити не лише труднощі дитини, а передусім її можливості та сильні сторони. Поруч із цим природно розвивалися й базові навички: увага, координація, моторне планування, мовлення, уява, здатність утримувати інструкцію. Дитина вчилася розуміти свій стан, а головне, що міцнів емоційний контакт між дитиною та батьками.
Ми побачили ці маленькі, але такі вагомі перемоги:● Дитина, яка спочатку лише обережно спостерігала за мамою, починала повторювати рух, а згодом сама пропонувала його мамі.● Мама, яка звикла все контролювати, бачила, що дитина вже може зробити вправу самостійно.● Мама й дитина щиро сміялися разом, дитина сама кликала маму танцювати, а після заняття вони просто завмирали у міцних обіймах.
Головний підсумок і слово вдячності
Фінал нашого етапу проєкту — це не готова річ чи виступ на сцені. Це той теплий досвід, який родина забрала із собою у свій звичайний день. Ми прагнули, щоб мама після завершення зустрічей мала під рукою прості та дієві інструменти: якщо дитина перевтомилася, то можна разом подихати; якщо накопичилася втома — увімкнути музику та потанцювати; якщо хочеться спокою, можна помалювати чи поспівати. Щоб творчість стала природним способом бути разом.
Найцінніше в цій співпраці з організаторами та партнерами є глибока довіра до нас і можливість дати родинам те, що їм справді було потрібно. Це змогу сказати кожній матері та кожному батьку: “Вам не обов'язково щохвилини розвивати свою дитину. Іноді можна просто зупинитися та побути поруч. Танцювати, співати, малювати, дихати, сміятися, відпочивати. І знайте: у ці хвилини спокою та радості ви робите для своєї дитини не менше, ніж на найскладнішому занятті”.
Мені здається, це і є справжня енергія відновлення, коли дитина отримує розвиток, батьки відновлюють ресурс, а родина знаходить досвід радості від спільного часу. Бо іноді найцінніше, чого ми можемо навчити родину, це вміння бути разом із задоволенням, без примусу та без постійного відчуття, що “треба ще щось зробити”.

Читайте також

Цікаві та корисні статі підібрані спеціально для вас

Illustration

Аромат вощини, фарби та чай з розмовами: як полтавські родини знаходять енергію відновлення у творчості.

Illustration

Колір, глина та два слова, що змінюють все: “Я можу!”.


Illustration

“Пам’ятайте, що найважливіше для вашої дитини — це любов.”

Illustration

Життя після шкільного дзвінка: історія Тоні та виклик післяшкільної інклюзії в Україні.

Долучіться до змін разом з нами

Підтримайте дітей з синдромом Дауна та допоможіть будувати толерантне суспільство вже сьогодні

Illustration