Світло всередині кожного. Як художниця Ольга Ставникович допомагає людям відчути себе через мистецтво 

11.10.2025

Illustration

Мирослава Слюсаренко — Комунікаційний менеджер, копірайтер та Член Правління ВБО “Даун Синдром”. Керівник проєкту “Батьківський клуб”, який створений з метою підтримки батьків, які виховують дітей із синдромом Дауна та іншими інтелектуальними порушеннями. Мама Любомира, хлопця із синдромом Дауна, пластунка. Засновниця та головна адміністраторка батьківської спільноти “Сила сонця” — онлайн-групи підтримки для родин, які виховують дітей із синдромом Дауна. 

Illustration

“У кожної людини є своє світло, треба лише допомогти йому засяяти”. Історія Ольги Ставникович — художниці, яка відкрила світ творчості для людей з інвалідністю. Про силу мистецтва та прийняття.
Ольга Ставникович — художниця та засновниця львівського творчого простору арт брют” Студія Олі Ставникович”, де поруч творять митці з інвалідністю та без. Вона народилася у селі Муроване на Львівщині, навчалася у Satakunta University (Фінляндія), Львівській національній академії мистецтв, Академії образотворчих мистецтв у Познані (Польща) та L'Accademia di Belle Arti di Macerata (Італія).
Її роботи експонувалися у Фінляндії, Польщі, Люксембурзі, а у 2021 році вона створила власну студію у Львові — простір, де мистецтво стало мовою прийняття, свободи та рівності. ЇЇ близькі теми самовираження, мистецтва та соціальної взаємодії.
Ми поговорили з пані Ольгою про те, як народилася ідея студії, що змінює мистецтво у житті людей із синдромом Дауна, та чому підтримка, це завжди про любов

Illustration

Пані Ольго, розкажіть трохи про себе. Як виникла ідея створення студії та чому для вас важливо працювати з дітьми й молоддю із синдромом Дауна?
— Після навчання в Україні та за кордоном я зрозуміла, що не хочу далі працювати в інтер’єрному дизайні, мені було важливо розвиватися саме у творчості. Почала малювати, створювати розписи, просувати себе як художницю. Одного разу мені запропонували розмалювати стіни у корпусі Tech StartUP School Львівської політехніки. Там мені подарували маленьке приміщення, яке стало першою майстернею.
Саме тоді мені запропонували провести заняття для дівчини з синдромом Дауна і я погодилася. Вже під час першого уроку мене вразило, як вільно вона малювала, без страху, правил і обмежень. Я зрозуміла, що поруч із нею сама відчуваю цю свободу. Згодом з’явилися інші учні, спочатку діти з синдромом Дауна, потім молодь з аутизмом.
Так поступово народилася ідея студії, де творчість стає простором самовираження і прийняття для кожного.

Які зміни ви бачите у своїх вихованцях завдяки творчості? Чим для них є малювання - розвагою, спілкуванням чи способом самовираження?
— Завдяки творчості вони стають впевненими у собі. Вони бачать, що поруч є інші митці, і це надихає, спонукає пробувати нове. Малювання для них — це і розвага, і спілкування, і спосіб сказати про себе світові.
Я мрію, щоб наші художники брали участь у групових виставках сучасного мистецтва, де глядач спершу бачить роботу, а вже потім дізнається, що її створила людина з інвалідністю. Це і є справжня інклюзія, коли мистецтво об’єднує, а не розділяє.

Illustration

У студії займаються художники різного віку, від 2 до 35 років. Як вам вдається знайти підхід до кожного та об’єднати їх у спільний простір?
— Універсальної формули немає. Головне це прийняття, любов та терпіння. Комусь потрібні кілька занять, щоб відкритися, а комусь, цілий рік.
Ми розвиваємо увагу, спостережливість, нові нейронні зв’язки. Я приношу у студію реальні предмети, щоб учні малювали з натури. Інколи митець кілька років іде до того, щоб просто відтворити форму дерева чи тварини, і це неймовірно цінно.
Я ніколи не нав’язую “завдання”. Ми вчимося слухати себе, свій колір, свій ритм. Так і формується наш живий, справжній творчий простір.

Цього року ВБО “Даун Синдром” допомогло вашій студії, придбавши матеріали для творчості. Як це вплинуло на вашу роботу?
— Це була велика підтримка, майже на 30 тисяч гривень. Ми змогли купити якісний папір, полотна, фарби, пензлі. Це дало можливість експериментувати, робити масштабніші роботи. Для наших митців це не просто матеріали, це відчуття, що їхня творчість важлива, що в них вірять. А це надзвичайно мотивує.

Чи є історія, яка для вас стала особливою?
— Так, це історія Михайла. Його мама сумнівалася, чи варто йому малювати, але він прийшов, і одразу почав створювати глибокі, змістовні картини про історію України: УПА, “Пласт”, “Розстріляне відродження”.Його “трикутні голови” мама спершу сприймала як дивину, але згодом ми зрозуміли — це справжній арт брют, чесний і без фільтрів. Через мистецтво він говорить про біль і силу, і це неймовірно. Мрію про його персональну виставку — як визнання таланту і можливість для суспільства побачити: мистецтво людей з інвалідністю може бути глибоким і сильним.

І наостанок, що для вас означає підтримка?
— Підтримка - це коли ти поруч. Коли віриш у людину, навіть якщо вона ще не вірить у себе. Я хочу побажати родинам не боятися мріяти разом із дітьми. Давати їм простір творити, помилятися, шукати себе. Бо кожна дитина має свій талант, своє світло, треба лише допомогти йому засяяти.

Читайте також

Цікаві та корисні статі підібрані спеціально для вас

Illustration

“Бути поруч із кожною дитиною”: історії педагогів, які творять справжню інклюзію


Illustration

"Безпека дітей — про випадки, коли діти з синдромом Дауна губилися або тікализ дому.”

Illustration

Інтерв’ю з психологом Юлією Головатою: що таке «Підтримувальне середовище» для батьків дітей із синдромом Дауна і чому це так важливо

Illustration

Матвійко — наш «золотий»: історія довгоочікуваного дива



Станьте частиною змін