Мистецтво знову відчувати одне одного: шлях мами Вікторії та її сина Андрія від виснаження до відновлення

05.09.2026

Illustration

Мирослава Слюсаренко — Комунікаційний менеджер, копірайтер та Член Правління ВБО “Даун Синдром”. Керівник проєкту “Батьківський клуб”, який створений з метою підтримки батьків, які виховують дітей із синдромом Дауна та іншими інтелектуальними порушеннями. Мама Любомира, хлопця із синдромом Дауна, пластунка. Засновниця та головна адміністраторка батьківської спільноти “Сила сонця” — онлайн-групи підтримки для родин, які виховують дітей із синдромом Дауна. 

Illustration

Від редакції: Цей матеріал — частина серії публікацій у межах проєкту «Творчість дарує енергію відновлення», який реалізується ВБО “Даун Синдром” за підтримки фінансового партнера UKRSIBBANK BNP Paribas Group. Своїми враженнями та власною історією проживання цього досвіду ділиться родина Романових — мама Вікторія та її син Андрій, які є активними учасниками ГО “Об’єднання родин осіб з інвалідністю “Серце матері” міста Кропивницький.
У проєкті команда громадської організації запропонувала комплексний та чуйний підхід до відновлення через системні арттерапевтичні зустрічі та ліплення (з глини, пластиліну та повітряного тіста) для молоді з інвалідністю, зокрема із синдромом Дауна, а також їхніх батьків. Протягом 8 занять під чуйним супроводом психологів, помічників та волонтерів учасники занурювалися у світ малювання різними техніками, роботи з кольором і текстурою, створення колажів, елементів казкотерапії та вправ на розпізнавання та проживання емоцій. Ці зустрічі були покликані розкрити емоційний інтелект дітей, зняти накопичену тривожність, навчити відчувати себе і світ навколо, а головне вибудувати “місток” щирого спілкування та взаємопідтримки у групі.

Illustration

Ми родина Романових - Вікторія, та мій син Андрій, мешкаємо у затишному селі Первозванівка, що на Кіровоградщині. Вже понад 15 років наше життя тісно пов'язане з громадською організацією “Серце матері”, де ми знайшли не просто однодумців, а справжнє коло підтримки. Мій Андрій надзвичайно відкритий, живий і комунікабельний юнак. Доля нагородила його щирим серцем та любов'ю до людей, тому він завжди оточений друзями. Можливо, саме ця товариськість і запал привели його до одного з найбільших захоплень — футболу. А ще наше сільське життя з власним господарством додає йому побутових радощів: Андрій із щирим задоволенням допомагає бабусі та дідусеві доглядати за домашніми тваринами. Але найбільше щастя в його очах спалахує тоді, коли дідусь кличе його допомагати з ремонтом автомобіля, у такі миті він почувається абсолютно дорослим і потрібним. Поряд із цим Андрій звичайна сучасна молода людина: він легко орієнтується в інтернеті, дивиться фільми, шукає цікаве у TikTok та щодня залишається на зв'язку з друзями.
Коли керівниця нашої організації Людмила Шукрута розповіла про запуск проєкту “Творчість дарує енергію відновлення” та розкрила його суть, ми погодилися миттєво. Саме у той час наша родина проходила через дуже важкий період. Я щойно перенесла складну операцію, була фізично знесилена та виснажена емоційно. Андрій, звикнувши до нашого звичного ритму, не до кінця розумів, що відбувається, і як завжди потребував багато моєї уваги та залученості. А у мене просто не залишалося ресурсів. Я виразно усвідомлювала: щоб бути опорою для сина, я сама терміново потребую допомоги та простору для відновлення. А ще й війна, коли спільний час стає дійсно розкішшю, на яку в повсякденній рутині часто просто не залишається сил. До проєкту я постійно відчувала втому, тривогу та безсилля. Але ці заняття подарували нам щось значно більше, ніж просто арттерапію. Вони повернули нам час одне для одного. Заняття дали можливість вийти з виснажливих ролей, де ти щодня маневруєш між завданнями, і заново навчитися бути поруч без поспіху, без побутових турбот і внутрішньої напруги.

Під час творчих зустрічей тривожні думки нарешті відступали. Я мала змогу спостерігати, як щиро радіє Андрій, спілкуватися з іншими матусями, які за цей час стали мені близькими подругами. Насправді в такі моменти обійми, посмішки та погляди говорять значно більше за будь-які слова. Ми помітили, що стали глибше відчувати емоційний стан один одного. Коли руки зайняті творчістю, мова стає майже не потрібною — достатньо одного погляду чи простої посмішки, щоб відчути, що на душі у сина. Особливо трепетно мені згадується один день. Ми разом працювали над черговою творчою роботою, і коли завершили, Андрій повернувся до мене, щиро, міцно обійняв і дуже тепло сказав: “Мамо, у нас гарно вийшло”. У цих декількох простих словах було стільки любові та затишку, що вони стали для мене справжнім ліком.

Кожна організація мала свій особливий шлях, і для нас цим шляхом стали матеріали, що оживають у руках — глина, пластилін, повітряне тісто та фарби. Андрій неймовірно позитивно сприйняв такий формат. Особливо його захопило ліплення. Відчувати матеріал долонями, творити об'ємні фігури, втілювати власні задуми приносило йому величезне задоволення. Він із радістю експериментував, проявляв фантазію, а потім із гордістю та захопленням показував свої вироби іншим. Оскільки за своєю природою він дуже відкритий, робота в команді стала для нього рідним стихійним середовищем.
Ми побачили, як мистецтво працює мов непомітні, але дуже дієві ліки. У поведінці Андрія з'явилася врівноваженість. Він став набагато спокійніше реагувати на ситуації, які раніше могли спровокувати спалах надмірних емоцій. Творчий процес дав йому безпечний простір для вираження того, що було всередині. Син став відкрито пробувати нове, сміливіше висловлював власну думку та перестав боятися показувати свою індивідуальність.

Спостерігати за такими змінами у своїй дитині велика радість. Андрій і раніше любив спілкуватися, але за час проєкту його відкритість до людей стала ще глибшою і гармонійнішою. У нього суттєво покращилася концентрація уваги, з'явилися терплячість і посидючість, яких раніше бракувало. Поступово ці зміни перенеслися й у наше щоденне життя: він почав виявляти більше самостійності в побуті, став відповідальніше ставитися до прохань і завдань та з упевненістю братися за нові справи. Але не менш важливі зміни відбулися і всередині мене. Для мене цей проєкт став надійним плечем у момент, коли я почувалася абсолютно знесиленою після операції. 

Спілкування в колі батьків повернуло мені відчуття, що я не одна зі своїми труднощами та болями. Ми ділилися досвідом, знаходили теплі слова, підтримували одне одного й разом відкривали нові джерела сил. Крок за кроком до мене почали повертатися внутрішня енергія, довгоочікуваний спокій та впевненість. Серед усіх цих занять була одна маленька, але колосально важлива для нашої родини перемога. Я побачила, як у серці мого сина проростає глибока турбота. Одного разу, бачачи мою втому, Андрій сам довів до кінця творче завдання, повернувся до мене та сказав: “Мамо, ти сьогодні відпочинь, а я сам дороблю”. Для когось це може здатися непомітною дрібницею, але для нас це величезний крок. Це перемога його самостійності та свідчення того, як чуйно він навчився відчувати стан рідної людини.

Головне завдання таких проєктів саме створити “острівці стійкості”, які залишаються з родиною і тоді, коли завершуються заняття. І це справді працює. Ми чітко зрозуміли, що творчість не просто спосіб зайняти вільний час, а доступний і дуже дієвий інструмент емоційного відновлення. Ми обов'язково продовжуватимемо ці практики вдома: будемо малювати, ліпити і створювати щось разом. А ще використовуватимемо прості вправи на розслаблення та зняття напруги, які ми опанували завдяки фахівцям. Якщо відкинути все матеріальне і запитати, що стало найціннішим здобутком, відповідь буде єдиною: це відчуття щирої підтримки, людського тепла та приналежності до спільноти. Проведений час у проєкті залишив у наших серцях яскраві емоції, теплі спогади та дарував сили для зміцнення наших стосунків.
Ми відчуваємо безмежну вдячність всій команді ГО “Об'єднання родин осіб з інвалідністю “Серце матері”, нашій керівниці Людмилі Шукруті та кожному партнеру проєкту. Дякуємо за вашу небайдужість, професіоналізм і відкриті серця. Завдяки вам ми знову відчули, що ми не самотні. Ви допомагаєте знаходити сили жити, рости, радіти кожному дню та з надією будувати майбутнє для наших дітей.

Читайте також

Цікаві та корисні статі підібрані спеціально для вас

Illustration

“Пам’ятайте, що найважливіше для вашої дитини — це любов.”

Illustration

Смак відновлення: як кулінарна арттерапія об'єднала родини та повернула радість живого спілкування.

Illustration

Більше ніж просто випічка: як тісто, творчість та турбота змінюють життя дітей у Рівному.

Illustration

Тепло, що народжується з глини: історія Тетяни та Марії.

Долучіться до змін разом з нами

Підтримайте дітей з синдромом Дауна та допоможіть будувати толерантне суспільство вже сьогодні

Illustration