Наша родина, династія військових і ми звикли до дисципліни, витримки та, на жаль, до довгих розлук. Мій чоловік у лавах ЗСУ ще з 2001 року. Наша донечка Ніколь народилася у жовтні 2014-го, і вона справжня дитина війни. Коли їй виповнився лише місяць, тато поїхав у зону АТО, в саме пекло Дебальцевого. З того часу наше життя змінилося назавжди: у ньому переплелися радості і тривоги з появою доньки та постійна тривога за рідну людину. Були моменти, коли серце розривалося навпіл, і я не знала, за кого перейматися більше. Саме тому кожна наша зустріч, кожен приїзд тата додому, це найбільше свято. Для Ніколь це моменти найвищого щастя. Ніколь дивовижна дівчинка і дуже багатогранна та у кожному своєму захопленні розкривається по-різному. Коли вона виходить на сцену у балетній пачці, вона одна: тендітна, граційна, натхненна. Коли сідає за фортепіано, інша, ніби занурюється у зовсім інший, невидимий для нас світ звуків.У повсякденному житті вона дуже активна: любить йогу, спорт, часто робить зарядку і може довго сидіти в позі “лотоса”. Ніколь обожнює бути на людях, вона любить сцену. Для нас кожен її виступ, кожен розказаний вірш (навіть якщо мова дається непросто) — це велика перемога. Ми не ділимо успіхи на маленькі й великі, бо для нас усе, що вона здобуває своєю працею, є величезним досягненням.
Малювання як мова душіТворчість з’явилася в її житті майже одночасно з першими кроками. Як тільки Ніколь впевнено стала на ніжки, хресний подарував їй мольберт. З того моменту вона малює постійно. Це не просто розвага — це стан глибокої зосередженості, спокою та щастя. Коли вона підросла, я зрозуміла, що цей хист потребує розвитку, і доля привела нас до артстудії Олі Ставникович. Тепер це наш другий дім, де талант Ніколь розквітає.Цікаво, що донька розкрила творчість і в мені. Я обожнюю розмальовувати разом із нею і ці спільні хвилини неймовірно зближують.Всі свої картини Ніколь малює для тата. Між ними існує дуже сильний, майже магічний зв’язок. Саме він її головне натхнення.