Ця стаття підготовлена в межах проєкту “Інклюзія під час війни: дослідження стану й пошук рішень для збереження та відновлення у постраждалих регіонах”. Проєкт реалізується за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" та Фонду Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду "Відродження", Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції.
Історія родини Крайнюкових: мами Олени та її 13-річного сина Гліба. Коли дитина переходить у підлітковий вік, її світ зазвичай стрімко розширюється: з’являються нові друзі, підліткові захоплення, перші самостійні кроки у доросле життя. Але для Гліба та його мами Олени цей вік став періодом чергової боротьби за право просто бути поміченим системою освіти. Історія Гліба — це не про красиві звіти освітніх чиновників про “успішне впровадження інклюзії”. Це історія про те, як дитина з особливими освітніми потребами (ООП) під час війни опинилася в ізоляції перед екраном монітора, де замість адаптації, соціалізації та реального навчання відбувалося лише формальне виконання плану “для галочки”.