Історія маленького Тимофійчика і великої любові

16.04.2026

Illustration

Мирослава Слюсаренко — Комунікаційний менеджер, копірайтер та Член Правління ВБО “Даун Синдром”. Керівник проєкту “Батьківський клуб”, який створений з метою підтримки батьків, які виховують дітей із синдромом Дауна та іншими інтелектуальними порушеннями. Мама Любомира, хлопця із синдромом Дауна, пластунка. Засновниця та головна адміністраторка батьківської спільноти “Сила сонця” — онлайн-групи підтримки для родин, які виховують дітей із синдромом Дауна. 

Illustration

Сьогодні ми ділимося історією Лілії Ерстенюк, неймовірно сильної та водночас тендітної мами з Прикарпаття. Лілія виховує трьох дітей, і її розповідь — це не просто хроніка діагнозу, а шлях глибокого прийняття, де кожен маленький крок дитини стає великою перемогою для всієї родини. Її досвід нагадує нам про те, як важливо знайти свою “точку опори” і як безмежна материнська любов здатна наповнити світлом навіть найскладніші моменти життя.

Ми сім’я з Прикарпаття, живемо в Івано-Франківській області. Мені 37 років, а чоловікові Андрію, 39. Наше життя завжди було зосереджене на дітях: старшій доньці вже 17 років, середньому синові 11, а десять місяців тому наша родина стала ще більшою — народився Тимофійчик. Наш наймолодший син, якого ми всі безмежно любимо та обожнюємо.

Illustration

Грім серед ясного неба
Моя вагітність не була простою. Ще під час неї лікарі помічали певні проблеми: було відставання у розвитку плода, розмір малюк не відповідав термінам вагітності, також говорили про проблеми із серцем у дитини. Проте аналізи на 20-му тижні були у нормі, тому ніхто не прогнозував нам ймовірність генетичного діагнозу.

Тимофійко народився “поспішайком” на 35-му тижні та через медичні показання мені робили кесарів розтин. Син не міг дихати самостійно, тому його одразу перевели до реанімації для недоношених діток. Саме там, наступного дня після народження, я почула перші припущення. Завідувачка реанімації сказала, що є ймовірність діагнозу синдром Дауна, але потрібне підтвердження генетика. Коли прийшла генетик, вона була впевнена на 90%, але запропонувала зробити аналіз крові. Я погодилася одразу, адже мені була потрібна правда, хоч вірити у неї зовсім не хотілося. Бо почути таке — це ніби відчути, як землю вибивають з-під ніг. Це був справжній “грім серед ясного неба”. Спочатку ні мені, ні чоловікові не хотілося вірити у реальність. Почуття були настільки змішані, що їх важко передати словами. На початках мені зовсім ні з ким не хотілося про це говорити. Навіть коли в палату приходила психолог, я не мала бажання відкрито розмовляти, мені хотілося просто мовчати. Ми тримали це в собі та спочатку нікому зі знайомих нічого не розповідали.

Момент усвідомлення в лікарняних коридорах
Після реанімації нас перевели на другий етап виходжування, де ми провели загалом 20 днів. Там стався випадок, який я пам’ятаю дуже чітко. До нашої палати попросилися студенти-медики разом із викладачем. Поряд були ще дві мами, і ми всі погодилися на цей візит. Мене одразу здивувало те, що і студенти, і педагог найдовше затримуються саме біля ліжечка мого Тимофійка. Вони довго його розглядали, а потім вийшли у коридор, де викладач почала їм щось детально пояснювати. Тоді, стоячи в тій палаті, я все зрозуміла остаточно. Діагноз був підтверджений самим життям ще до результатів аналізів. Коли наступного дня лікарка офіційно повідомила новину, я вже була до цього готова, моє серце це прийняло.

Illustration

Пошук світла та спільнота
Коли ми нарешті опинилися вдома, я почала шукати відповіді в інтернеті: шукала ймовірні причини, шукала подібних дітей та батьків. Так я натрапила на ВБО “Даун Синдром” і це стало початком нашого нового шляху.
У спільноті батьків я відчула неймовірну підтримку, що було життєво важливо. Раніше серед моїх знайомих майже не було таких сімей, я знала лише двох таких діток, але ми майже не спілкувалися. А тут я зрозуміла: я не одна, і це такі самі чудові діти. Мені дуже імпонують наші онлайн-зустрічі. Кожна мама ділиться власним досвідом, ми спілкуємося напряму і можемо ставити питання, які хвилюють особисто нас.
Дуже зручними є індивідуальні заняття з вузькими спеціалістами. Ми самі обираємо час та теми розвитку, які дотичні конкретно до нашого сина. Це надзвичайно допомогло нам на перших етапах і допомагає зараз. Кожна така консультація дає мені впевненість у собі та розуміння, куди рухатися далі.
Наш маленький борець
З семи місяців ми розпочали заняття з фізіореабілітологами у лікарні нашого міста. Тимофійко активно росте і розвивається у своєму темпі, і для нас цей темп великий показник. Я бачу, що він у нас справжній борець. Йому все дається набагато важче, ніж іншим діткам, він докладає у рази більше фізичних зусиль до кожного руху.
На десятому місяці, після курсів фізіотерапії, він почав самостійно сидіти. Так, це пізніше за ровесників, але для нашої сім’ї це величезна перемога. Кожне його нове вміння, це неймовірна радість і щастя у нашому домі.
Нова цінність життя
Поява Тимофійчика змінила нас усіх. Ми почали глибше розуміти справжню цінність стосунків. Ми відчули неймовірну підтримку родичів та друзів — тих, хто не ставить зайвих запитань, а просто одним телефонним дзвінком дає зрозуміти, що вони поруч у будь-який момент. Ми відчуваємо, що не самі.

Сьогодні я вже чітко знаю, у якому напрямку нам іти та які цілі ставити перед собою. Всім батькам, які щойно приєдналися до нашої спільноти, я хочу побажати: знайдіть свою “точку опори”, вона тут обов'язково є. Не бійтеся, рухайтеся вперед без страху і просто даруйте малюкам свою безмежну любов. Вона те єдине, що перетворює будь-які труднощі на шлях до радості.

Читайте також

Цікаві та корисні статі підібрані спеціально для вас

Illustration

Від страху до щастя: історія мами Таї про силу маленьких кроків

Illustration

Макарчик: про "кисневу маску" для мами, силу родини та кроки крізь темряву

Illustration

Ви для дитини — цілий Всесвіт: історія мами Світлани про прийняття, боротьбу і любов

Illustration

Наш Рома і наш шлях: історія про любов, страх і прийняття

Долучіться до змін разом з нами

Підтримайте дітей з синдромом Дауна та допоможіть будувати толерантне суспільство вже сьогодні

Illustration