Наша родина проживає в невеликому містечку в Хмельницькій області. Нас багато, і ми дуже різні: я, Світлана, мій чоловік Святослав та п’ятеро наших дітей.
Найстаршій доньці, Вікторії вже 24 роки, вона закінчила навчання, живе та працює у Києві. Юрію 22 роки і він закінчив військову академію та зараз захищає нашу країну, служить. Ольга, якій 17, зараз закінчує 11-й клас і наступного року також піде з дому в доросле життя. Тоді з нами залишаться лише Роман, який зараз у 6-му класі, та наш найменшенький, Андрійко якому 4,5 роки.

Життя великої родини в одному чаті
Здається, наче дітей багато, але по факту на осінь вдома лишаться лише хлопці. Попри велику різницю у віці, між дітьми існує неймовірний зв’язок. Віка дуже любить Андрійка, і коли приїжджає, вони постійно граються. Юра через службу буває вдома дуже рідко, але в нашої родини є свій чат у Telegram. Там ми спілкуємося всі разом, ділимося кумедними моментами та фотографіями, саме так старші завжди залишаються частиною нашого щоденного життя.
З Олею в Андрійка особливі стосунки, адже вона допомагає йому “філонити”. Коли я кажу, що треба одягатися чи роздягатися, він швиденько кличе Олю. Андрійко любить, щоб вона його жаліла, а ще часто хоче, щоб це зробили всі по черзі, і тільки тоді у нього знову все стає “супер”. Рома теж гарно з ним грається, вони можуть разом перекидати дім догори дриґом і любов у них взаємна. Взагалі, ми всі дуже його любимо.
Тривожні дзвіночки та важке рішення
Припущення про діагноз прозвучало ще до народження, на 20-21 тижні вагітності. На УЗД побачили ваду серця. Лікарі казали, що я або перехворіла, або контактувала з хворими, а тоді саме був час ковіду. Я працювала в школі головним бухгалтером, тож контактів було безліч. Вже після пологів аналіз на антитіла підтвердив, що я перехворіла на початку вагітності, навіть не знаючи про це. Лікар припускала, що саме це вплинуло на поділ клітин на перших тижнях (ще одне гіпотеза лікарів, яка нічим не підтверджується* приміт. автора).
Мені пропонували амніоцентез, але генетик одразу попередила, що результат буде через два тижні, і він лише для того, щоб “знати напевне”, бо змінити вже нічого не можна. Ми з чоловіком вирішили не робити цей аналіз, дуже сподівалися на краще. Аналізуючи все сьогодні той момент, я розумію, що все одно б залишила вагітність, незважаючи ні на що.