Минуло майже два роки з того часу, як читачі вперше познайомилися з родиною Лесі Хорошко та їх донечкою Таєю. Тоді це була історія про перші кроки у невідоме, а сьогодні - це розповідь Лесі про неймовірну трансформацію, де діагноз її доньки став не вироком, а просто іншим маршрутом до того самого щастя.
“Якщо озирнутися на два роки назад, у той день, коли проєкт "Немовлята" вперше завітав до нашої оселі, я бачу зовсім іншу жінку. Моєю найбільшою точкою зростання за цей час став перехід від стану "виховання дитини з діагнозом" до стану щасливої мами донечки, яку ми просто обожнюємо. Я навчилася приймати її особистий темп. Тепер кожен наш маленький крок - це величезна перемога, якій ми шалено радіємо.
Сьогодні Тая справжній директор у своєму маленькому світі. Якщо вона вирішила послухати пісню, подивитися мультик або витягти весь одяг із шафи, вона обов’язково дасть про це знати, і жодні спроби перемкнути її увагу не подіють. Вона росте особистістю зі своїм характером, і спостерігати за цим чисте задоволення.
Пригадуючи 2024 рік, я пам’ятаю свої страхи щодо базових речей: чи піде вона, чи заговорить, чи вистачить мені сил? Сьогодні ж усе, що вона робить, здається мені "космічними стрибками". Найбільш емоційними моментами стали її перші усвідомлені впізнавання мами, кожен міліметр руху, який раніше здавався неможливим, та її неймовірна взаємодія з братиком. Я дуже хвилювалася, що діагноз може стати на заваді їхнім стосункам, але Діма для Таї найкращий стимул. Вона тягнеться за ним, прагне бігати й грати, а він щиро тішиться кожній її новій навичці.
Моє сприйняття любові докорінно змінилося. Тепер мене не турбує думка оточення. Батьківство з діагнозом - це не важко чи погано, воно просто інше. Це як відкрити кондитерську, де все готово до роботи, аж раптом у країні починаються відключення світла. Ти або зачиняєшся, або купуєш генератор і продовжуєш працювати. Ми обрали шлях "генератора": ми живемо, радіємо і йдемо далі. Так, цей маршрут не такий, як у більшості, він іноді лякає, але шлях подолає той, хто йде.
Головною опорою для мене є мій чоловік. Наш побут трансформувався органічно: поки я вкладаю старшого сина, він засинає з донечкою. Коли я займаюся з Таєю, він проводить час із Дімою. Це дає нам можливість знаходити баланс, іноді ми граємо всі разом, а завдяки допомозі батьків у нас бувають вихідні лише для нас двох, з фільмами та розмовами.